Loading ...
Золочів
Час заснування Золочева і походження назви загубилися у віках. У часи давньоруського Пліснеська (15 км від Золочева) на місці Золочева існувало легендарне Радече, яке було зруйновано внаслідок ворожих набігів на початку XIII ст. Жителі, які залишилися живими, поховалися у навколишніх болотах. Там вони будували житло, пересувалися ж, прокладаючи шлях за допомогою вбитих у болото дубових палей. Так починався нинішній Золочів. На початку XX ст. у місті прокладали водопровід і знайшли оті давні “стежки”, законсервовані у торфовищі.
Перша письмова згадка про місто, знайдена у архівних документах останнім часом – 1423 рік. Тоді Золочів перейшов від Кердеїв (відомий у Галичині рід) до Яна Менжика. У 1427 році, у часи боярського правління, за Золочів велась судова суперечка у родині Щечонів. З тих часів залишився у місті так званий Золочівський двір – будинок власника міста, вимуруваний з каменю, котрий більше відомий як будинок убогих XVII ст. Саме тоді двір був переданий парафіяльному костелові для опіки над убогими.
У XV-XVI століттях Золочів живе традиційним міським життям. Впродовж цього історичного періоду місто успішно розвивається, і незважаючи на численні татарські набіги. Золочів був оточений валом і ровом, додатково захищений фортецею на пагорбі. У 1523 році місто отримує Магдебурське право. Зручне розташування сприяє розвитку торгівлі і ремесел. Справжнім золотим часом для Золочева було XVII – початок XVIII століття – за родини Собеських у місті будується новий замок, закладаються монастирі, церкви. В той час у Золочеві були дві українські церкви, парафіяльний костел, вірменська церква, три монастирі – два латинського обряду і монастир отців Василіан.
Час вніс свої корективи в історичне обличчя Золочева. Від давнини ще залишилася церква Святого Миколая на лінії колишніх оборонних валів, з кінця XVI ст., зі слідами оборонної архітектури, старим хрестом біля храму, встановленим на місці вівтаря попередньої церкви. Церква Святого Миколая заслуговує особливої уваги. Перебудова XVIII ст. залишила основу XVI ст., але в інтер’єрі з’явився іконостас традиційної тогочасної роботи львівських майстрів, з поєднанням різьблення, скульптури і живопису, а також оригінальним розп’яттям, що стоїть на земній кулі з прикутими до нього Адамом і Євою. Іконостас, фундований канівським старостою Миколою Потоцьким, був майже повністю знищений у радянські часи, а у 2002-2003 роках відтворений з поєднанням старих фрагментів. Цікавим є також відреставрований у 2000 році настінний розпис церкви початку XX ст., автором якого є львівський художник Модест Сосенко, представник неовізантійської течії в українському мистецтві, стипендіат митрополита Андрея Шептицького. За радянської доби у церкві Святого Миколая був атеїстичний музей.
З 1772 року Золочів – у складі Австрійської імперії. Австрійський уряд закриває два монастирі латинського обряду. Один з них, піярський, віддають під церкву українській громаді. Саме тоді відбувається обмін між українською і польською громадами (дійсний і понині). Колишній парафіяльний костел стає українською церквою, а монастирський – парафіяльним костелом. Ці дві сакральні споруди, зведені майже поруч, з різницею у часі майже в століття, з яскравими ознаками ренесансу – церква і бароко-костел, додають особливого шарму обличчю міста, що посилюється боєм годинника на вежі костелу.
Василіанський монастир у Золочеві був закладений ще у 1569 році. Нинішній монастирський комплекс – один з найцікавіших серед монастирів XIX- кінця XX ст. Уваги заслуговує копія чудотворної ікони Підгорецької Божої Матері (XVIII ст.), передана у монастир вже після реставрації.
За австрійських часів на місці колишніх оборонних валів закладаються так звані “спацери” – прогулянкові сквери. У Кракові такі називають планти, подібні сквери є й у Відні та Львові.
Зручне розташування Золочева – на трасі між Львовом і Тернополем, залізниця з 1871 року, мальовнича околиця, містечко Сасів за 10 км від Золочева з відомими на всю Австро-Угорщину водолікарнями, де зупинявся навіть імператор Франц-Йосиф, сприяли розвитку новочасного міста. Золочів набуває рис міста емеритів. Сюди на постійне проживання ідуть заможні люди з великих міст. Будинки, збудовані у давнину, і досі вражають своєю красою і неповторністю. Та й місто і понині зберігає той неповторний образ кінця XIX – початку XX ст., особливо його стара частина, що вціліла у воєнні лихоліття XX ст. поки що не дуже осучаснена.
Має Золочів і свій некрополь – старий міський цвинтар, де, зокрема, можна знайти поховання кінця XVIII – початку XIX ст. Тут по-особливому відчувається правда буття. Поруч знаходяться могили непримиренних за життя: комплекс поховань січових стрільців (22 могили), мавзолей польських повстанців – учасників бойових дій 1918-1920 років, поховання радянських воїнів і 78 могил німецьких військовополонених. Є поховання вояків УПА і пам’ятник на могилі понад 600 чоловік, замучених НКВС у червні 1941 року у замку-в’язниці. Тут у лабіринтах старих поховань можна зустріти замріяного і сумного ангела, статую скорботної Божої Матері, роботи італійських майстрів ХІХст., так званий “народний примітив” – роботи місцеви майстрів. Тут за іменами і датами життя можна читати історію Золочева й околиць кінця XIX-XX століття.
